Легкоатлетка Тетяна Мельник: «Головне – вірити в себе!»

Галина Шевченко

Автор(ка)

17 Серпня 2024, 13:24

260

Тетяна Мельник

Уродженка селища Олександрівка, легкоатлетка Тетяна Мельник вже багато років на національних змаганнях представляє місто Київ. Спеціалізується в бігу на короткі дистанції.

Її спортивні успіхи чималі: бронзова призерка чемпіонату Європи в приміщенні в естафеті 4×400 метрів (2017), чемпіонка Універсіади в естафеті 4×400 метрів (2019), бронзова призерка чемпіонату Європи серед молоді в естафеті 4×400 метрів (2017), дворазова чемпіонка Європейських ігор у командному заліку та в змішаній естафеті 4×400 метрів (2019), фіналістка (4-е місце) чемпіонату світу в приміщенні в естафеті 4×400 метрів (2018), багаторазова чемпіонка та призерка національних чемпіонатів просто неба та у приміщенні в спринтерських та естафетних дисциплінах, володарка звання «Майстер спорту міжнародного класу»…

Звичайно ж, у її спортивному арсеналі чимало нагород. Серед них – і орден княгині Ольги ІІ ступеню, який вона отримала у 2019 році за досягнення високих спортивних результатів на тогорічних Європейських іграх, виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України.

Тетяна успішно виступила на чемпіонаті України з легкої атлетики, який пройшов у червні цього року у Львові, і ввійшла до складу Національної олімпійської збірної команди України.

Взагалі ця Олімпіада у Парижі у її спортивному житті вже третя.

Перші для неї літні Олімпійські ігри проходили у 2016 році в Ріо-де-Жанейро.

«Мені було тоді двадцять років. І я, легкоатлетка, вперше на такому високому рівні представляла Україну. Команда дівчат, у складі якої я була, бігла естафету чотири по чотириста. Нам вдалося вибороти п’яте місце. Скільки радісних емоцій, скільки приємних вражень було!» – згадує Тетяна.

Другі Олімпійські ігри, на яких виступала легкоатлетка, відбулися у Токіо у 2021 році, якраз у період всесвітньої пандемії коронавірусу.

«Доводилося щодня робити ковідтести, пересуватися – лише у масках. Карантинні обмеження та заходи на кожному кроці – у їдальні, у транспорті… Навіть на стадіоні. Я бігла тоді особисто чотирьохсотметрівку. Спортсмени і спортсменки змагалися серед майже повністю порожніх трибун. Було досить незвично. Під час виступу мені здавалося, що я не на Олімпіаді…», – каже легкоатлетка.

І ось третя Олімпіада у Парижі. У Францію разом з колегами приїхала з Мукачевого, де напередодні проводила тренування. Але поїхали не відразу у Париж, а у місто Ватіньї.

«Там проходив олімпійський збір і, звичайно ж, були ще тренування», – пояснює Тетяна.

І додала, що у французькій столиці в Олімпійському містечку оселилися спортсмени якраз напередодні виступу. На другий день вже майже всі ходили у масках, бо до Парижу дійшов ковід. Такими були реалії.

Умови проживання і харчування, каже, були, як на неї, хороші. Спали спортсмени на картонних ліжках і пластикових покривалах, але це все Тетяна вже «пройшла» у Токіо, тому не зважала на побут.

У їдальні спортсменам і спортсменкам пропонували світову кухню, і кожен та кожна за бажанням обирав/обирала собі меню. Тетяна перед змаганнями віддавала перевагу рибним стравам або стравам з курки та пасті – популярній в Італії їжі.

«Їхала туди запасною, але була впевнена, що братиму участь у забігу, бо тренери бачили, що я перебуваю на високому спортивному рівні», –розповідає легкоатлетка.

Цю Олімпіаду Тетяна Мельник порівнює з виступом у Ріо-де-Жанейро, бо знову довелося відчути багато радісних емоцій. Каже, що навіть на паризьких вулицях панувала така атмосфера, адже туди приїхало чимало українців/українок підтримати Національну збірну. Тетяна з друзями-спортсменами і спортсменками завжди виділялися з натовпу, бо були одягнуті в українську форму. До них підходили не лише земляки, а й жителі інших країн, мовляв, вони підтримують Україну, вони з українцями.

«Насолоджувалася кожним днем виступів, все було якось по-особливому піднесено. Трибуни заповнені вщент. Українські спортсмени відчували постійну щиру увагу і підтримку. Це надихало! Ми розуміли, що потрібно виступити не для власного результату, а саме – для нашої країни», – каже Тетяна.

Виступала вона у змішаній естафеті (два хлопці і дві дівчини) на чотирьохсотметрівці. Її партнери Олександр Погорілко та Данило Даниленко, партнерка – Мар’яна Шостак. Тетяні і Данилу по двадцять дев’ять років, вони вважаються вже досвідченими спортсменами, Олександр і Мар’яна – значно молодші.

Команда, на жаль, не зуміла потрапити до вісімки фіналістів, хоч і випередила Німеччину та Домініканську Республіку. Результат українців – 14 місце.

Легкоатлети і легкоатлетки ним не задоволені. Так, після забігу разом з тренером вони розібрали всі помилки, де, хто і як допустив/допустила їх на шляху до фіналу.

Після повернення з Парижу легкоатлетка знову приступила до тренувань. Вони у неї щодня, без вихідних, бо незабаром її чекають нові змагання у Польщі та Німеччині.

«Поразки на певний час «вибивають з колії», але намагаюся тримати себе у руках. На всі змагання завжди їжджу з бойовим настроєм», –зазначає спортсменка.

Хоча, каже, нинішній рік для неї видався дуже тяжким. Після травм, операцій довелося докласти чимало зусиль, терпіння, щоб знову відновити і навіть покращити результати. Це було нелегко, але вона зуміла повірити у себе. Повірив у неї і її тренер Володимир Федорець, під керівництвом якого вона тренується вже більше десяти років.

«Дуже добре, коли у тебе є підтримка. Моя підтримка – тренер, родина, друзі. Без них я не змогла б бути у Ріо-де-Жанейро, Токіо і Парижі», – наголошує спортсменка.

У вересні Тетяна планує приїхати в Олександрівку, звичайно ж, зустрітися з рідними.

«Хочу маминого борщу», – зізнається.

Не обмине спортсменка й вихованців її рідної дитячо-спортивної школи, яка дала їй старт у великий спорт. Так робить вона у кожен свій приїзд у селище. Про що говоритиме з молодою спортивною зміною? Звичайно ж, про спортивні невдачі і успіхи. І старатиметься дівчаткам і хлопчикам передати свій основний девіз: «Ніколи не опускати руки, головне – вірити в себе!».

Легкоатлетка відвідає і могилу свого першого тренера Вадима Приймака. Про нього, людину, яка розгледіла у юній дівчинці, сильну легкоатлетку, людину, яка завжди, в перемогах і невдачах, її підтримувала, Тетяна пам’ятає завжди. Хто знав, що та семирічна дівчинка, яку у секцію легкої атлетики привели батьки, у майбутньому підкорюватиме бігові доріжки європейських та світових стадіонів? А Вадиму Михайловичу було це відомо вже на перших тренуваннях. А вже у дванадцять років Тетяна Мельник виграла серед юніорів свій перший чемпіонат України.