Жителька Кіровоградщини на свята одягає сорочку, вишиту прабабусею
1698 На святкування Дня вишиванки, що проходило у селищі Олександрівка, Тетяна Черепова з села Родниківка одягла вишиту сорочку своєї мами, яку для неї пошила і вишила її бабуся (відповідно її прабабуся) Марія Олексіївна Пугач (1901-1990 роки).
«Сорочка пошита у 1966 році, коли моїй мамі виповнювалось сім років. У той час традиційно семирічній дівчинці вже шили «дорослу» сорочку», – розповіла Тетяна.
З її слів, сорочка додІльна, традиційного для Кіровоградщини крою: з вишитими уставками на плечах; пишними рукавами, пришитими до уставок дрібними зборками (пухликами), низ рукава також зібраний у дрібні зборки на зап'ястку з вишитими манжетами. Горловина округла, зібрана також у дрібні зборки, без коміра. Пазуха становить вертикальний розріз на грудях, оздоблений вишивкою. Під пахвами є вшиті ластовиці. Плечові уставки та рукави вишиті квітками гладдю, візерунок традиційний для нашого регіону. А ось розріз на грудях і манжети вишиті іншими нитками і хрестиком. Чому так?
«Це традиція (принаймні у нашій родині) - коли шиють дівчинці першу «дорослу» сорочку, бабуся чи мати пришивають "ширИнку" до нагрудного розрізу і манжети від своєї старої сорочки. Це оберіг від лиха, щоб ні рук, ні душі дитини не торкалося зло. Низ сорочки оздоблений вишивкою лічильною гладдю, так званою лИштвою. З'єднувальні шви по боках і низу також є кольоровими і декоративними», – пояснила жінка.
Взагалі її прабабуся – видатна особистість у їх родині і в її житті. Вона малу Тетянку «гляділа» й дуже любила – навчила літери й цифри, навчила читати церковнослов'янською, співати та й багато чого. За життєписом Марії Олексіївни можна вивчати історію України – дві революції, колективізація, три голодомори, дві війни...
Отже, Марія Олексіївна Пугач, дівоче прізвище Жадан, народилась 11 червня 1901 року. Про місце народження і хто були її батьки розповідати дітям і внукам не бажала (або боялася).
«І навіть моя бабуся, її донька, Анастасія Порфирівна Онищенко (1927-2012 років) ніколи нічого не розповідала про своїх діда і бабу. Що ми знаємо. Мала дві рідні сестри – Ганну та Марію (так, у сім'ї дві Марії). Була грамотною – закінчила повністю трикласову церковноприходську школу (це розповідала). Вміла читати і писати українською, російською та церковнослов'янською. Співала у церковному хорі – знала нотний спів. Мала декілька власних церковних книжок. Та коли її зять вступив в компартію книжки довелося знищити», – пригадала правнучка.
Марія Олексіївна вийшла заміж у селі Нерубайка (біля Ясенового Олександрівського району) у 15 років за Пугача Порфирія Андрійовича, сорокарічного бездітного вдівця, який був шевцем – шив взуття і кінську упряж.
Сама прабабуся Марія ткала полотно, рушники, рядна та вишивала людям на замовлення – і з того мала заробіток. Подружжя проживало у Нерубайці, мало п'ятеро дітей, з яких вижило двоє.
«Як розповідала мені бабуся: «У нас ще була старша дівчинка Валя та двоє маленьких діток, не пам'ятаю, хлопчики чи дівчатка - вмерли у голодовку». У 1933-му бабусі на було шість років…», – сказала Тетяна.
Потім колективізація. Подружжя Пугачів вступило у колгосп: вона різноробочою, він – майстром кінської збруї – Порфирій хворів на епілепсію, тож не міг працювати у полі чи коло худоби. Також через хворобу не воював у першу світову і не брав участі у революціях. У 1939-му, взимку, він тяжко захворів і помер у лікарні у Кіровограді.
Поки їй переказали, поки вона туди дійшла – його поховали. Місце поховання невідоме.
У роки Другої світової війни, коли Олександрівщина була окупована ворогом, ховалася з дітьми від фашистів посусідніх глухих селах та хуторах. У 1952 році віддала доньку заміж, жила з сином до його весілля.
1954 рік, народилася перша онучка і Марія Олексіївна переїздить до доньки і зятя у село Ясенове (тоді - хутір Ясиновий), звідки у 1958 році всі переїжджають у Родниківку.
«Тут вже народилась моя мама, тут розпочалася нова сторінка історії нашої родини, де ретельно продовжують зберігають вишиті прабабиними руками рушники та ще одну сорочку, вишиту у 1950- му році. А історія родини пишеться й досі…», – зазначила Тетяна.